Святий Шарбель і зорі

Якось моя Ліля передала мені книжечку життя св. Терези. Книжечка називалася ”Свята Тереза, Мала квітка”, автор Джон Біверс. Це була найперша книга, яку я читала про святу особу. В ній йшла розповідь про формування святої Терези від Дитятка Ісуса, її життя в монастирі з 15-літнього віку, а також хто і що вплинуло на те, що вона стала святою. Книжечка мені сподобалась, я швидко її прочитала і поставила собі на поличку. Наступного разу Ліля передала мені інші книжечки, серед яких була книга “Життя святого Шарбеля”, автор о. Мансор Авад. На палітурці книги був зображений монах, тобто лиш голова його в чорному капюшоні ряси. Очі його були опущені до низу, сива невеличка борода спадала на груди. Навколо голови було жовте ясне світло, як зазвичай малюють на іконах. "Що це за таке ім’я цікаве, навіть якесь дивне", - подумала я. Книжечку я відклала на самий низ, тобто вибрала для читання іншу літературу. Святий Шарбель чекав, коли прийде час і я прочитаю про його життя. Вже коли всі книжечки були прочитані, прийшла черга і до книги “Життя святого Шарбеля”. Почала я її читати увечері, прочитала майже половину і не дуже була зацікавлена написаним. Розповідь йшла про життя св. Шарбеля, про його народження, про вступ до монастиря, обіти, а також про пустельницьке життя протягом 23 років на горі, поблизу монастиря. Потім одразу розповідь переходить до смерті св. Шарбеля і опису похорону. Далі у книжечці описувалося про те, як після поховання тіла св. Шарбеля, над його могилою було світло, яскраве світло, яке випромінювалося кожної ночі. Недочитавши книгу, я пішла спати. Наступного дня ввечері я продовжила читання. Розповідь продовжувалася про те, що опісля смерті через 4 місяці відкрили гріб о. Шарбеля і тіло знайшли в такому самому стані, як в день його захоронення. Продовжує зміст книги свідчення братів, світських людей, які бачили світло вночі, а також засвідчували те, що бачили тіло померлого св. Шарбеля і смерть зовсім не залишила своїх ознак на тілі, воно залишалось таким самим, як і в день смерті.

Книгу я не дочитала, так як в мене з’явились сумніви щодо святості цієї людини. Не знаю чому, але здалось мені мало фактів з того, що я прочитала для святості. Я собі думала: ну і що, що там з'явилося світло, мало що то могло бути. І що з того, що тіло після смерті не змінилося - може воно було в такому середовищі, що не могло змінюватись, а було ніби забальзамоване. Одним словом, маючи слабу віру і майже не читавши ніякої літератури про життя і подвиги святих, я мала сумніви щодо цього всього. Я собі навіть подумала, якщо св. Шарбель став святим, то він, в меншій мірі, мав творити якісь дива. А я в книзі нічого такого не прочитала. Якось воно і не цікаво так, хотілося про якісь дива прочитати, а тут світло з'явилося і все. Ось такі сумніви і такі доводи я знаходила собі, щоб не вірити в святість святого Шарбеля. З таким настроєм і переконанням, що о. Шарбель не є святим, я пішла відпочивати.

Недочитану книгу поставила на тумбочку біля ліжка. Сниться мені сон, що вже ранок і я встаю, беру сина на руки і йду до дверей, щоб вийти з кімнати. Аж тут зі сторони тумбочки хтось стоїть одягнений в чорну мантію і навколо нього випромінюється світло-жовте світло. Він підхоплює мене разом з сином. Я не відчуваю ні рук його, ні дотику, а лише відчуваю, що мене щось кружляє у повітрі і піднімає угору, опиняюся я на даху будинка, тримаю на руках сина і відчуваю, що я невагома, тобто, не відчуваю тіла, як у повітрі. Дивлюся на небо, а воно таке гарне. Нічне місячне небо, а зірок на ньому так багато і так вони туляться одна до одної, що здається все воно світиться одним світлом. Така приваблива краса! Я милуюся небом і в одну мить мене огортає страх, я розумію, що я над землею, відчуваю присутність особи в чорній мантії, опроміненої світлом. Я починаю шепотіти: "Я боюся, постав мене, будь ласка, на землю".

Вмить прокинулася. Сон я почала пригадувати тоді, коли зранку взяла сина на руки і попрямувала до дверей, щоб вийти з кімнати. Повертаю голову і дивлюся в сторону тумбочки, а на ній лежить книга “Життя святого Шарбеля” і образ святого. Це ж він! Я його бачила уві сні! Я повертаюся назад до кімнати, беру книжечку в руки і уважно вдивляюся в образ святого. Пригадала я і сон.

Ой Боженько, а що б він значив цей сон, що це означає? А на душі так гарно і легко, таке відчуття, що ось дійсно піднімешся над землею. Згадала я собі і свої думки і сумніви про святість о. Шарбеля. Взяла я книжечку, перепросилася у Бога і у св. Шарбеля за свої сумніви і поцілувала ікону на книзі. Після цього сну книгу про св. Шарбеля я дочитала. І що ви гадаєте? Були описані там і дива оздоровлення людей біля нетлінного тіла святого.

Ось бачите, як Бог почув мої сумніви і за посередництвом св. Шарбеля я повірила у його святість. Можливо, це був не сон, а моя уява, багато хто так подумає. Можливо, це і так. Як би там не було, але я це пережила і це було так, наче в дійсності. Але найбільш цікаве в цій історії те, що, будучи в Україні десь за півроку після сну, я купила нову книгу про життя св. Шарбеля. На жаль, я не пам’ятаю, як вона називається, так як я її подарувала. Якщо не помиляюся, то назва книги “Феномен Святого Шарбеля”. Так ось в ній було описано так багато чудес оздоровлення за посередництвом о. Шарбеля, різні випадки з життя святого були описані. Найцікавіше те, що св. Шарбель дуже любив дивитися на нічне небо, він годинами міг вдивлятися в ясні зорі і любуватися нічною небесною красою.

Ось бачите, як цікаво, святий показав мені те, що він найбільше любив, те що йому так подобалось. Він не образився на мене, що не повірила в його святість, а навпаки, показав мені те, що він мене любить. Він же святий! О. Шарбель любить нас всіх, він також знає наші вади і слабості, маловір’я, але його заслуги такі великі перед Господом, що святий вислуховує наші молитви і допомагає нам. Я вже більше ніколи з того часу не мала сумніву щодо святості Божих слуг. Більше того, я так полюбила святого Шарбеля, що прочитала всю літературу про нього, яку тільки змогла знайти. В Інтернеті знайшла багато цікавих статей про фотографію святого і про те, що, дивлячись на неї, люди зцілюються, прикладають до хворих частин тіла фото, або ікони з зображенням святого. І недуги покидають тих людей. Є дуже багато свідчень людей про оздоровлення і поміч св. Шарбеля. Як тільки-но почую, що людина, або дитинка хвора, відразу раджу звертатись до св. Шарбеля. Я пороздарювала книжечки й іконки із зображенням святого, так як вірю в його святість і силу оздоровлення людей.

Дякую ще раз Богові, що не дав, щоб сумніви до святих жили в моїй душі і не залишили би мені місця в моєму серці для поваги, любові і віри в них.

Знаючи про мою набожність до св. Шарбеля, сестра Ліля вислала мені дуже гарний медальйон з його зображенням. Хочу сказати, що о. Шарбель був настільки покірний, що за життя ніхто не бачив його обличчя, ані його очей, голова завжди була похилена і він дивився на землю. Лиш коли св. Шарбель помер, тоді люди побачили його обличчя, а очі були закриті. На медальйончику був образ св. Шарбеля такий, як на іконках. Я дуже втішилася таким подарунком. Прикріпила медальйончик на ланцюжок з хрестиком із розп’яттям Ісуса Христа. Ввечері, коли лягала спати, я завжди цілувала цей медальйончик.

Напередодні Різдва (24 грудня) десь близько обіду я помітила, що медальйончик зник, хрестик гарно висів на ланцюжку, а медальйончика з зображенням святого не було. До речі, св. Шарбель помер саме на Різдво. Ой, як я засмутилася. Розпочала пошуки в кімнатах, так як в цей день нікуди не виходила, крім подвір’я. Обшукала все і всюди, на вулиці, на балконі передивилась усе. Ніде медальйончика не було. Ой, чому це саме на Різдво я загубила таку дорогу річ для мене. Моєму смутку не було меж. Пригадала собі слова мого тата, який завжди казав, що якщо не будеш зазіхати на чуже і навіть коли щось знайдеш і повернеш загублену річ, то тоді коли щось загубиш ти, то завжди знайдеш це, і тобі повернуть загублене. Я часто губила різні речі, від золотих сережок – до гаманця, але дякувати Богові, завжди все знаходила або мені повертали. А тут загубила у себе в хаті і не можу знайти. Пошуки тривали кілька днів дуже інтенсивно, а далі я вже змирилася з тим, що медальйончик втратила і вже його не знайду. Ліля мене розрадила: "Наталю, я буду мати на увазі, якщо десь побачу, то обов’язково куплю тобі новий медальйон". Попередній вона придбала у нашому місті тоді, коли привозили мощі св. Шарбеля до нашої церкви.

Час минав і я вже майже забула про втрату, але час від часу приглядала на вулиці, що, можливо, десь знайдеться, так як в будинку під час прибирання завжди все передивлялася. Ви знаєте, я знайшла медальйончик на балконі, біля виноградної лози. Я так втішилася тоді, що відразу зателефонувала Лілі, щоб розповісти про знахідку. Знаєте, коли я знайшла? Саме на Івана, 20 січня (у нас в Україні), це якраз останній день різдвяних свят. Загубила, коли починалися свята за новим календарем в Греції, а знайшла, коли вже закінчувались за старим календарем у нас в Україні. А найголовніше, те що я стільки разів приходила на це місце і шукала, але тоді не знайшла. Подумала я собі, а що це таке могло бути, на початок Різдва загубила, а знайшла аж під кінець свят. Мені в цей час прийшла така думка, що св. Шарбель, мабуть, не хотів, щоб я так багато уваги приділяла для нього в той час, коли народився Ісус Христос, наш Господь, тоді, коли весь світ святкує Різдво. Настільки він покірний і любить нашого Бога, що не дозволив мені, щоб я тримала медальйончик з його зображенням разом з Розп’яттям Ісуса Христа, так як час від часу медальйончик, коли висів на ланцюжку, заступав Розп’яття. Я прийшла до такої думки. Не знаю, чи вона настільки переконлива, але з того часу я ношу окремо Розп’яття Ісуса Христа, а медальйончик тримаю в скриньці. Часто звертаюсь до св. Шарбеля в молитвах і дуже тішуся з того, що я його пізнала, що він ввійшов у моє життя, і маю надію, що він є моїм заступником. О, я б могла так багато переказувати про св. Шарбеля, але я лиш розповіла, як він вплинув на моє життя, на мій світогляд, на те, що зміцнив мою настільки хитку віру.

Я вірю, що кожна людина має когось зі святих своїм заступником, не обов’язково одного святого, а можна і декілька. Ось тут, де я живу, в Греції у місті Захаро біля нашого будинку красується дуже гарна церква св. Катерини. Вона, можна сказати, в нашому дворі, так як її побудувала бабця мого чоловіка. Історія спорудження цього храму досить велика і цікава, я спробую вам її переповісти.