Сестричка Ліля

Ліля довший час працювала в Чеській Республіці, як кажуть, поїхала на заробітки. Пробула вона там майже три роки, можливо, ще б скоро і не повернулась. Я коли збиралася виїжджати до Греції на ПМП, то попросила Лілю, щоб приїхала в Україну і доглянула мою доньку Алю, допоки я владнаю всю документацію стосовно вивезення доньки до Греції. Сестра слушно згодилась і, залишивши гарну Прагу, приїхала доглядати за племінницею. Згодом, коли всі документи на вивіз дитини були готові, я повернулась в Україну і забрала доньку. Ліля за той час почала ходити до церкви і знайшла там гарних друзів. Церква почала притягувати її все більше і більше, у неї з'явилося бажання їздити святими місцями, читати багато духовної літератури, молитися. Коли ми перед моєю поїздкою обговорювали її плани на майбутнє, то вона завжди казала: “Кудись поїду, лиш би не бути тут, можливо, до Чехії повернусь, а, можливо і в Грецію налаштуюсь”. Але потім, з часом, в неї вже не було ніякого бажання кудись їхати. Вона так мені і казала: ”Я би зі свого Стебника вже нікуди не поїхала, тут так файно”.

- Ліля, а що ж змінилося? Ти ж казала, що не хочеш залишатись тут?

- Я змінилась, я пізнала стільки хороших людей, що навіть і не знаю, як я раніше жила без моєї церкви і нашої спільноти,- відповідала мені.

- Гаразд,- сказала я їй, а сама мала надію, що, можливо, приїде до мене в гості і залишиться в Греції, а мама наша, яка стільки років пропрацювала на заробітках, повернеться до батька і так все стане більш-менш на свої місця. Але в Бога, як бачите, був інший план.

Ліля до мене так і не приїхала, навіть тоді, коли я зробила їй запрошення в гості на декілька тижнів, вона отримала відмову в Грецькому Посольстві. Так життя і продовжувалось, я жила в Греції, моя мама біля мене, тобто працювала в м. Захаро, де я проживаю, а батько і Ліля в Україні, в м. Стебник. Півсім’ї тут, а пів - там. Пройшло немало і небагато – 8 років. Ліля за цей час закінчила з відзнакою навчання в Київському університеті туризму, економіки та права, але найголовніше, що почала займатися катехизмом, навчати діточок, які відвідують церкву. Адміністратор церкви Різдва Пресвятої Богородиці, о. Михайло, запропонував Лілі катехизувати діточок. Сестра завжди займалася з дітьми і має до того вдачу, ось о. Михайло це підмітив, і Ліля стала катехитом. Ліля на той час навчалася на 2-му курсі у Дрогобицькому інституті Пресвятої Трійці. Ось так Бог керував в її житті. Ніхто навіть не здогадувався, що наш предок о. Омелян. Й. Ананевич колись давно заснував Згромадження Сестер Катехиток Св. Анни, а Ліля, його нащадок, також викладає катехизм діточкам. Бог виховував Лілю, виховував для чогось більшого, виховував для служіння Йому. Він чекав, коли вона дозріє для цього служіння, випробував її і знову чекав.

Рік тому Ліля вже остаточно прийняла рішення: йти до сестричок, але не могла так легко це зробити, так як батька не хотіла залишати самого. Вона розповіла мамі про свої наміри і навіть зізналась, що написала заяву для вступу в Згромадження після Різдва наступного року, тобто цього року.

Моя мама в Греції доглядала за пристарілими людьми. Робіт багато не змінила, так як завжди затримувалась до самого кінця, тобто коли вже старенькі помирали, тоді вона шукала наступну роботу. Працювати з пристарілими людьми не так легко, як комусь здається, треба багато терпіння. Остання робота, на котрій вона працювала, була в однієї пристарілої вчительки. Вона ніколи не була одружена і, зрозуміло, дітей не мала. Мала двох племінниць, які проживають в Афінах. Бабця була самотня. Моя мама добре доглядала за нею, робота була хороша. Дякувати Богові за те, що скерував так обставини, що мама отримала дуже гарну роботу. Вона вже була змучилась на заробітках, мала бажання повернутись до України, але не могла залишити бабцю саму. Звикли одна до одної. Бабця дякувала мамі, що доглядала за нею навіть краще, ніж би мала доньку. Коли мама їздила у відпустку в Україну, то баба дзвонила майже кожен день і просила повернутись, так як не хотіла біля себе іншу жінку. Інколи бувало, що сперечалися між собою, як всі живі люди, але швидко мирилися, завжди приходили до згоди. Мама постановила собі, що буде доглядати бабцю до самої смерті і попередила Лілю, що, можливо, її плани будуть на деякий час перенесені щодо вступу в Згромадження. Ліля засмутилась, але одразу змирилась з цим і сказала: ”Якщо Господь захоче, щоб я була з сестричками, Він все влаштує”. Що ви собі гадаєте? Бабця почала хворіти, за швидкий час злягла в ліжко, померла 4 січня, саме перед Різдвом. Мама після смерті бабці повернулась в Україну.

Чи Бог не керує в нашому житті?

Мабуть, ви себе запитуєте, як ми, наша сім’я поставились до того, що Ліля вирішила стати монахинею, стає на Службу Богові і, зрозуміло, людям? Хтось, мабуть, цього не розуміє і, можливо, не хоче розуміти, я навіть знаю людей, які сміються з такого рішення. Я їх зовсім не звинувачую і не маю наміру їх переконувати. Тим більше, що і я спочатку, коли дізналась про такий намір сестри, була розгублена, не знала, що їй сказати, як поводити і чи підтримувати її в цьому прагненні. На той час для мене кращим було б, щоб Ліля вийшла заміж, народила діточок, мені племінників, а батькам внуків. З часом я почала її розуміти, а згодом  навіть не заперечувати і дала згоду. Особливо тоді, коли дізнались ми про Згромадження Сестричок Катехиток і про їх засновника о. Омеляна Й. Ананевича. Тоді я вже була зрозуміла, що то, мабуть, Божа воля, щоб Ліля йшла таким шляхом для спасіння своєї душі. Для батьків було трошки важче погодитись з таким рішенням сестри. Правда, тато завжди казав, якщо їй так пасує, то вона доросла і знає що робить. А ось мамі було важко змиритись. Їй здавалось, що так вона втрачає свою доньку. Мабуть зіграв ще той факт, що і я далеко від батьків. Одна донька за кордоном, а інша в Україні, але стане нареченою Господа. Мама з часом і з Божою поміччю дала благословення на таке рішення для доньки Лілі. Мені здається, що у мами ще є надія, що, можливо, Ліля передумає, а, можливо, їй буде важко жити монашим життям і вона повернеться до світського життя. Це лиш Богу відомо. А я буду молитися за неї, щоб вона мужньо витримувала випробування і гарно служила нашому Господові.

 

Час плине. Відбулися деякі події,  якими хочу поділитися з вами.
У Світлий вівторок, 17 квітня 2012р. сестра Ліля поїхала у Львів, вступила в Згромадження Сестер Катехиток Святої Анни. Бувши кандидаткою займалася різними справами за послухом, у всьому помагала сестричкам; займалася домашніми господарськими справами. Сестрички жили між собою дружно, помагали Лілі різними порадами і настановами. Проте, Ліля вирішує посвятити своє життя Богові в трішки строгішому уставі. Порадившись з сестричками Згромадження Св.Анни, а також з батьками, 25 червня 2012р  Ліля переходить послушницею в Святопокровський жіночий монастир Студійського Уставу, який знаходиться також у Львові.  В монастирі монахині-студитки добу ділять на три частини: 8 годин молитви, 8 год.праці, а 8 год.відпочинку. Молитва завжди на першому місці. Монахині моляться повне Церковне Правило, шиють церковні ризи, вишивають, пишуть ікони, здобувають богословську освіту.
Пробула Ліля послушницею рік часу. І ось, у свято Зіслання Святого Духа, пройшли облечини. Тепер вона, монахиня сестра Ліля.
З розповіді Лілі, їй там дуже добре, відчуває себе щасливою, що Бог дав їй ласку служити Йому. Батьки і я тішимося за неї, а також молимося, щоб Бог завжди благословляв її на цьому шляху.