Ласки за посередництвом святої Катерини

Ось цю історію мені розповів мій чоловік.

Коли чоловікові, Георгію, було 10 років, то він разом з бабцею їздив різними святими місцями. Побував у монастирях, а також у церквах, де було парафіяльне свято. Їздили вони в ті часи на ослику. Бабця Елені садила Георгія на ослика, а сама йшла десятки кілометрів до котрогось храму. Так вони – бабця і внук – час від часу подорожували. Деколи виходили зранку і приходили аж на вечір до церкви, яка святкувала, там і ночували, щоб взяти участь у ранковій Літургії.

Одного дня, після Служби Божої вони поверталися додому і проходили повз озеро Каяфа. Хочу сказати, що озеро Каяфа має цілющі води, люди з усіх куточків світу приїжджають і по сьогодні, щоб прийняти лікувальні ванни. Так і тоді в 70-ті роки було дуже багато відвідувачів, котрі приймали ванни і лікували тіла від недуги. Так ось, коли вони проїжджали через це місце, то помітили, як на носилках несли дуже молоду гарну жіночку, котра не могла сама йти, її тіло було наче паралізоване. Бабця Елені підбігла до неї і запитала, що з нею сталося і що її турбує. На що жінка відповіла, що приїхала з Америки, що вона гречанка і рік тому вийшла заміж, а через півроку після одруження з нею щось сталося, що лікарі не можуть прийти до згоди і дати діагноз. Ніхто не може пояснити, що з нею коїться. Ніхто не може дати відповідь, чи зможе вона знову ходити, чи в такому стані залишиться до кінця свого життя. Молода жіночка почала плакати і сказала, що мала велике бажання мати хоча б одну дитинку, але, мабуть, їй це не судилось.

Бабця Елені посадила внука на ослика, а сама чимшвидше прямувала додому. Відстань від озера Каяфа до її будинку десь приблизно 4 км. За годину часу вона вже була у церкві, набрала олійки зі стаканчика, який стояв біля ікони св. Катерини, взявши ладану і оберіг, який сама зробила, бабця направилась в зворотню дорогу. Внук побіг за нею, бабця Елені не хотіла його брати, але він так просився, що вона взяла його. Прибігши до озера, бабця шукала ту молоду жіночку, яка була нерухомою. Знайшовши її, Елені Агріопулу взяла олійки налила трішки на руки і почала руками масувати жіночці ноги, потім руки, вона знов лила на руки олійку і знов мастила руки, ноги, спину, шию і весь час молилася. Вона повторювала молитви тихо і безупинно, всі лише чули: "Св. Катерино, допоможи цій дитині, випроси їй ласку оздоровлення, допоможи, Господи, допоможи!" Потім поклала їй під подушку ладан, а на шию наділа оберіг, який сама зробила. Бабця з внуком повернулися додому. Цілу дорогу бабця Елені мовчала і молилася. Далі чоловік розказав мені ось що.

Через два дні він з дітьми бавився біля дому. Побачив, як хтось прямував до церкви, так як люди часто ходили до храму св. Катерини, то церква цілий день була відчинена. Спочатку він не звернув уваги, але коли люди підійшли ближче, серед них він впізнав ту молоду жіночку, котра не могла навіть поворухнутися, а тепер вона йшла своїми ногами до церкви. Георгій підхопився і чимдужче побіг до бабці Елені, котра в той час працювала на городі. Здалека він почав кричати: "Бабцю, йди швидко сюди. Та жіночка, що ти їй мастила руки і ноги прийшла до нас, вона в церкві св. Катерини". Лиш бабця це почула, кинула сапу на землю і притьком прибігла до церкви. На порозі стояла та гарна молода жіночка і виглядала за бабцею Елені. Побачивши її, молодиця підбігла, обняла бабцю, поцілувала і заплакала. Довго вона потім молилася в церкві св. Катерини і дякувала їй за оздоровлення. Бабця Елені також опісля довго молилася і дякувала св. Катерині та Господові за вислухану її молитву. Про те диво вістка розійшлася по всій околиці.

Бабця Елені мала сильну віру в Бога і в св. Катерину. Вона жила церквою, яку побудувала. Проводила в ній весь вільний час, допомагала людям, які приходили в храм і зверталися за поміччю до св. Катерини, бабця розраджувала їх і підкріплювала в вірі.

Опісля смерті чоловіка Елені Агріопулу веде монаше життя. Вона будує невеличкий будиночок біля церкви, який опісля назве "келія". Там вона живе одна, молиться і постить. Бабця Елені 3 рази була в Єрусалимі і на горі Синай, де покояться нетлінні мощі св. Катерини. Останній раз, коли вона відвідувала Святу Землю – в день Воскресіння Господнього, коли чекають на Святий огонь. Так ось, як вона розповідала, було так багато людей, що їй на хвильку здалося, що вона впаде і її тут затопчуть. Було бабці Елені на той час поза 90 років. Вона так злякалась, що така велика маса людей тисне на неї, що їй стало зле, вона звернулась до св. Катерини, щоб та вивела її звідти. Вмить бабця побачила гарного ангела одягненого у все біле, який взяв її за руку і вивів на вулицю, розступаючи перед нею дорогу. Бабця Елені впевнена, що то св. Катерина ще раз вислухала її прохання і допомогла.

Елені Агріопулу прожила рівно 100 років, останнє прохання її було, щоб її останки поховали біля церкви св. Катерини.

Ось так коротко я вам переповіла про нашу церкву св. Катерини і її засновницю бабцю Елені. Хочу сказати, що святкує наша церква 25 листопада (за новим календарем). В цей день мученицькою смертю померла св. Катерина, в цей день святкують всі, хто носить це гарне ім’я - Катерина. Але, на жаль, цього я не знала колись, так як ми в Україні живемо за старим календарем, то і свята на 13 днів запізнюються. Кажу, на жаль, тому що тоді б я свою доньку Алевтину назвала - Катериною, а знаєте чому? Тому, що вона народилася 25 листопада, саме на свято св. Катерини, в день, коли святкує наша церква. Я часто кажу, що нас сюди, в Грецію, привела св. Катерина, це була, мабуть, Божа воля. В цей день, 25 листопада, у нас дійсно велике свято, так як велика кількість людей з усіх куточків Греції приїжджають, Службу Божу відправляють багато священиків. Єпископ кожного року приїжджає. А ще в цей день ми в колі всієї родини святкуємо День народження доньки. Доця так полюбила св. Катерину, що вважає її своєю покровителькою. Вся родина чоловікова має велику набожність до св. Катерини, розповідають про ласки, які отримали через заступництво святої, про небезпеки, які їх дивом оминули, про випрошені прохання. Якщо чесно зізнатися, то я не відчувала довгий час заступництва св. Катерини, навіть не знаю чому. Мабуть через моє зачерствіле серце і мій егоїзм. З часом, коли побачила, як люди вірять у св. Катерину, як приходять до церкви і приносять дорогоцінні речі їй в дарунок і вішають на ікону, навіть тоді я залишалася маловіруючою і рідко зверталася з проханнями до святої. Це було до того часу, аж поки вона не вислухала мого таємного прохання. Просила я про синочка, так як з чоловіком ми жили вже довгий час, а дітей спільних так і не мали. Моя донька Алевтина від першого шлюбу. Так ось, св. Катерина вислухала мою молитву і я завагітніла. Народився гарний і здоровий син. Свята Катерина оберігає всю мою сім’ю! При можливості розповідаю усім і усюди про велике заступництво св. Катерини. Три роки тому написала статтю в афінську російськомовну газету про заснування церкви св. Катерини, про бабцю Елені, про набожність грецьких людей до святої. Так мені хотілося розповісти і нашим людям про таку велику заступницю на небі. Я висилаю час від часу в Україну сестрі іконки, а вона їх роздає знайомим, так як люди відчули її сильну поміч.

У мене є гарна подруга Марія. Маріїн рідний брат Володимир декілька років тому одружився, але, на жаль, у них не було дитинки. Якось при розмові Марія розповіла мені про це і ще й додала, що Володиній жінці лікарі поставили діагноз, при якому дітей вона не може мати. Вислала я Володі ікону св. Катерини, квіточки засушені, якими ми прикрашаємо ікону на свято 25 листопада і написала листа, де трішки описала про церкву і дива, які відбуваються за посередництвом св. Катерини, радила їм молитись до святої. Сама час від часу запалювала свічку і молилася в церкві в цьому намірі. Через півроку дзвонить мені Марія і каже гарну новину, її невістка вагітна. Народилася у них здоровенька донечка, яку вони назвали Катериною.

Ще вам розповім про диво оздоровлення за посередництвом св. Катерини. Коли народився синуля, то з перших днів у нього одне оченятко закисало. Я не дуже надала цьому значення, так як це буває у всіх новонароджених дітей. З часом я помітила, що у дитини очко весь час червоне і гній набирається. Поїхали до педіатра, він оглянув, виписав краплі для ока і порадив почекати, поки дитині виповниться рік і, можливо, до цього часу відкриється сльозовий прохід. Минув рік, а змін не було, становище погіршилося, праве хворе око було менше від лівого і весь час червоніло. Звернулися вже ми до окуліста, лікар поставив діагноз "дакріоцистит" і порадив почекати ще півроку, виписав інші мазі, наголосив, якщо за півроку прохід не відкриється, то потрібна операція. Операція не буде важка чи небезпечна, лиш дадуть наркоз на півгодинки, а за той час лікар голочкою проколить сльозовий канал. Але потрібно їхати в Афіни, тому що там роблять такі операції. Зробити треба обов’язково, так як дитина буде мати проблему на все життя. Ми вирішили з чоловіком зачекати ще принаймні рік часу, так як не наважувались їхати на операцію. У сина час від часу червоніло око, краплі весь час капала, щоб не було якогось запального процесу. На весну найбільше турбувало дитинку око, так як піднімався вітер, і порох потрапляв у оченятко. В такі дні навіть краплі не допомагали. Око так за ніч закисало, що дитина на ранок не могла відкрити його, а ще крім того малий руками тер його, то розтирав до ран. Рік минув, а покращення не було, вирішили шукати знайомих, щоб домовитись на літо на операцію.

Свекор весною налаштувався робити ремонт в церкві св.Катерини, повитягав всі книжечки з тумбочок, познімав всі ікони, весь інвентар виніс із Святилища в церкву і порозкладав на столі. Я з сином Періклісом час від часу приходили до церкви дивитись, як просувається робота. Якось на столі помітила маленьку круглу коробочку, на якій був намальований храм і написано “Єрусалим”. Відкрила її і побачила маленький дерев’яний хрестик, на якому маленькими буквами було написано “Єрусалим”. "Мабуть бабця Елені з Єрусалиму привезла", - подумала я тоді. Взяла хрестик в руки і прийшла мені спасенна думка: потерти тим хрестиком око сина. Так і зробила. Там, де є очний прохід, провела пару раз хрестом і молилася до св. Катерини, щоб випросила у Господа ласку оздоровлення для Перікліса. Сказала і сину, щоб попросив у Бозіньки, щоб у нього видужало оченятко. Дитина своїми словами помолилася.

Ми ще два рази прийшла до церкви і повторили так само, а потім свекор поскладав все на місце і коробочку з хрестиком також кудись заховав. Я не зосереджувалась на тому і навіть не чекала, що ось сьогодні чи завтра виздоровіє око. Я з сином це зробила і забула. Мабуть ласку оздоровлення випросив син у св. Катерини, так як дитячі молитви мають дуже велику силу.

Звернула я увагу на те, що оченятко перестало червоніти тоді, коли весною почали дути сильні вітри. Вирішила прослідкувати і не капати зовсім ніякі краплі. Час минав, а оченятко і по сей день не червоніє, так як ми отримали ласку оздоровлення. З того часу минув один рік, на операцію нам не довелося їхати, так як син зовсім здоровий. Ось таке диво випросила нам св. Катерина.

Чи маю я право тепер не вірити в чудодійну силу святих? Чи можна мені забувати про такі ласки і не старатися розповідати іншим про них? Чи не треба мені славити нашого Господа Ісуса Христа, що так нас усіх любить і старається всякими шляхами привернути нас до Себе?

  

 

 Ікона святої Катерини. Золоті і срібні прикраси пожертвування.