Під Покровом Богородиці

Наша Україна під Покровом нашої Небесної Неньки,  Матінки Божої. Мама нашого Господа Ісуса Христа є нашою Покровителькою.

О, Мати Божа, о, райський цвіте,

Тебе благають вкраїнські діти:

Не дай в неволі нам загибати,

Вкраїну нашу верни нам, Мати.

( з пісні “О, Матір Божа, о райський цвіте”).

У нас в Україні люди мають дуже велику набожність до Богородиці. Я більше ніж упевнена, що кожна людина принаймні раз в житті отримала допомогу від Матінки Божої. Наша Ненька ніколи за нас не забуває і весь час молиться про наше навернення і наше спасіння. Всілякі блага і ласки для нас випрошує у Сина Свого, нашого Господа Ісуса. Я впевнена, що вона завжди буде нашою Орантою.

Нам, українцям, просто треба мати віру в Бога і у важкі хвилини молитися до Всемилостивої Діви Марії, щоб нас оберігала, щоб стерегла нашу Україну від різних негараздів. Що зараз твориться у світі: хаос, скрута, криза, війни, землетруси, релігійні непорозуміння – і не знати, чи це все внормується. Проте я знаю твердо, що Богородиця, Наша Покровителька,  ніколи нас не покине, ніколи не відвернеться від нас, українців, Вона завжди буде нас оберігати і захищати, буде перед Богом за нами заступатися. Головне, щоб ми вірили в Неї і щиро молилися.

Давно, коли я була ще дитиною, у нас в Дрогобицькому районі в с. Грушеві була з’явилася Матінка Божа. О, яке це було диво для людей і радість. Люди їхали з усіх кутків України, щоб подивитися на це чудо. Правда старенькі люди передбачали, що це не до добра, бо Богородиця з’явилася в чорному вбранні. Але все рівно навіть ці застереження старших не могли втримати ту радість і любов, яка випромінювалась у людей. Це неможливо описати. Це такий стан душі, що його неможливо забути. Ось з того часу минуло вже 25 років, а я і зараз, коли пишу, відчуваю ту солодку радість і те піднесення, яке відчувала тоді. Коли ти дивишся в далечінь і там видніється образ Цариці Неба, то здається, що небесні сили спустилися до нас на землю. Я була ще дитиною і дуже тішилася з побаченого. Були люди, які плакали і просили людей, щоб наверталися до Бога, щоб молилися і не засмучували нашу Заступницю на Небі, так як Богородиця дуже сумує з нашої невіри.

Я зрозуміла одну річ, що лиш забажає людина навернутися, або зробити якусь добру справу, Марія зразу в поміч нам. Чотири роки назад, коли я почала ходити до церкви, молитися і читати Святе Письмо, у мене виникло дуже велике бажання приступити до Св. Сповіді і Св. Причастя. Так я хотіла прийняти Ісуса в Євхаристії, що думала про це день і ніч. Зважаючи на те, що перед тим я не сповідалася багато років, а до Св. Причастя не ходила цілих 13 років, то весь тягар моїх нескінченних гріхів лежав на моїх плечах і сильно тиснув на груди, душа шукала звільнення, але не так легко було це зробити. Справа в тому, що тут, в Греції, принаймні у нашому містечку, люди сповідаються два рази на рік: перед Різдвом і перед Паскою. Приїжджає монах, або інший священик, не наш парох, щоб посповідати.

У мене бажання виникло приступити до Св. Сповіді і Св. Причастя влітку. Підійшла я до нашого місцевого священика і попросилася до сповіді, на що він мені відповів, що немає права сповідати, щоб я зачекала аж до Різдва, а як вже так дуже хочу, то щоб шукала якогось священика, який має право сповідати, а він потім у неділю під час Св. Літургії Причастить мене. Так я з нічим пішла додому. Якби я була місцева, то можливо б знала іншого священика, який сповідає, а так ні в кого й нічого я більше не випитувала, а поклалася на Божу волю. Правда, згадала собі свою рідну Україну, рідне місто, рідну церкву і таких мені рідних наших священиків, які сповідають майже цілодобово, а до Св. Причастя можна кожен день ходити. Ще раз дорікнула сама себе, що не цінила те, що мені надавалася можливість сповідатися кожен день, а я цілих 13 років на потім відкладала. А тепер, я б так багато дала за те, щоб спокійно висповідатися, а не маю такої можливості. Ввечері цього дня я під час молитви щиро попросила Матінку нашу Небесну, щоб зробила мені таку ласку, ласку найти священика, щоб я висповідалася. Я так її і просила: "Матінко Божа, я маю велике бажання посповідатися, а немає можливості. Ти все можеш, зроби так, щоб я знайшла хорошого священика, котрий би мене висповідав".

Через два дні дзвонить до мене мама моєї куми – Туля.

- Наталя, ми з чоловіком Георгієм їдемо в один монастир Сепето, може ти хочеш з нами поїхати?

- О, з великим задоволенням,- відповіла я і побігла готуватися до поїздки. Подзвонила до мами, щоб похвалитися, на що мама запитала, а чи є місце і для неї. Передзвонила я до Тулі, чи можемо взяти і мою маму, Туля дала згоду.

Через декілька годин ми вирушили в дорогу: я, мій син Перікліс, донька Аля, мама і куми.

Дорогою розмовляли на різні теми, жартували і сміялися. Краєвид був настільки гарний, що не раз любувалася красою скелястих гір, дорога серпантином кружляла і за кожним поворотом відкривала все новіші чарівніші

полотном, а сонце ніжило це полотно, і все живе від цього тішилося. Краса неймовірна!

Під’їжджаємо ми до жіночого монастиря Сепето. Видніється гарний багатоповерховий будинок, який наче місця. Дерева стояли так густо, що здавалось, наче хтось вкрив гори зеленим врісся в скелю і став одне ціле з нею. Прямо в ущелині високої гори збудований монастир.

- Туля, а чому така цікава назва цього монастиря – Сепето.

-  Невже ти не знаєш?

- А звідкіля я можу знати? Просто настільки я добре розумію, слово Сепето містить два слова, займенник Се (тебе) і дієслово Пето( даю, або дарую). Українською мовою це звучить так - "Тебе дарую".

- Так, так, - підтверджує Туля. Це слово має таке значення. Є легенда про те, чому так назвали цей монастир. Монастир збудований у XI столітті, в монастирі є чудотворна ікона Матері Божої, яку намалював Євангелист Лука. Ікона знаходиться в церкві, а церква в ущеллі. Люди приходили і молилися до Богородиці. Кажуть, що у однієї жінки була дитина, дівчинка-каліка. Дитина була настільки хвора, що всі лікарі в один голос говорили, що залишиться такою на все життя і, мабуть, жити буде недовго. Та матір мала таку міцну віру, що прийшла до ікони Пречистої і сказала їй, що її віра настільки сильна, що вона кине дитину з ущелини вниз і вірить в те, що Пресвята Діва оздоровить дитину. Вона так і зробила, кинула дівчинку з вікна церкви до підніжжя гори. Коли люди побігли вниз, бо думали, що мама з’їхала з глузду, ніхто не вірив, що з такої висоти може вижити дитина. Дівчинка не тільки вижила, але не мала ні подряпинки і стала повністю здоровою, незважаючи на те, що ущелля знаходиться на висоті 500 метрів над рівнем моря. Так Божа Матір дала тій жінці за її сильною вірою і оздоровила дитинку. Після цього монастир назвали - Сепето. Святкують 23 серпня в День Віддання Успення.

- Так це ж післязавтра, чого ж ми тоді не поїхали в день свята?- здивувалася я.

- Взагалі, ми з чоловіком, їздемо на саме свято, але подумали про тебе, що ти з маленькою дитиною не зможеш вистояти всю Службу Божу, а ще в цей день стільки народу, що машини припарковують край дороги десь на 2 км, тому треба їхати зранку, а потім йти пішки, бо припаркуємо машину далеко, щоб потім в будь-який час виїхати. Ось ми подумали, що краще нам поїхати сьогодні, а коли вже Перікліс підросте, то тоді з Божою поміччю поїдемо на саме свято і на цілий день.

- Маєш рацію, Туля, дякую, що дбаєте про мене,- щиро подякувала я їй.

Підходимо ми до монастиря, а кум Георгій перший йде, поперед нами, наче спішиться кудись.

- Дивно, що Йорго має таке бажання йти до монастиря, настільки знаю чоловіків, то більшість або в машині чекають, або на вулиці залишаються.

- Ні, мій чоловік завжди має бажання приїжджати сюди, коли у нас був захворів в 4 рочки син Фотис, то стан був такий важкий, що ми злякалися дуже, дитина температурила весь час і плакала. Поїздили по лікарях, помучили дитину, а діагноз так і не поставили. Тоді Йорго привіз Фотиса в Сепето, притулили ми чоло сина до Ікони Богородиці, помолилися, запалили свічечку за його здоров’я, і дитина видужала. З того часу, як тільки приїжджаємо з Афін на літо в Захаро, то їдемо і в Сепето.

- Зрозуміла, ви дуже добре робите, що приїжджаєте сюди, - промовила я.

Піднімаємось ми по сходах до церкви, заходимо в середину, а там так дивовижно гарно. З лівої сторони маленької церкви стоїть чудотворна ікона Матері Божої, вона невеличка, проте неймовірно притягує погляд своєю красою. Поза іконою видніється каміння, яке щільно тримається ущелини, так як ліва сторона не оброблена і мабуть вже 10 століть демонструє свою натуральну гірську красу. Стоять також спеціальні підсвічники для свічок. Одразу біля ікони починається Святилище. З правої сторони багатенько лавочок і стільців для прихожан. Ми підійшли до сестричок, які стояли біля дверей і допомагали прихожанам запалювати свічечки, писати листочки з іменами рідних і близьких за здоров’я, чи за упокій душі. Людей було небагато, так як було вже після обіду. Запалили і ми свічечки, підійшли до ікони Богородиці, поцілували її, помолилися, записали імена за здоров’я рідних. Я оглянула церкву і сіла на найближчий стілець. Донька вийшла з сином на вулицю, щоб там трішки побавитись. Дивлюся, а трішки далі від мене, там, де високі лавочки, вийшли два мужчини, один старшого віку, а інший молоденький хлопчина. Мабуть, батько з сином,- подумала я. Вони вийшли, а молоденька жіночка, котра сиділа біля мене, встала і пішла в сторону тих лавок. Я піднялась з стільця і зацікавлено дивилася, що там могло би бути. На жаль, лавка була настільки висока і повернута в середину, що не можна було побачити, що там діється. Можливо там священик сповідає, - подумала я, утішаючи себе. Підходжу я до однієї сестрички і запитую в неї.

- Так,- стверджено відповідає мені. Там є отець Георгій, він дає поради і благословляє.

- А зможе мене висповідати?- перепитую я.

- Так, так, звісно зможе.

Я від радості аж підскочила, моя мама помітила, що я аж засвітилася на обличчі від почутої новини:

- Наталю, а що тобі там таке сказали, що ти аж підскакуєш?

- Мамо, я йду готуватись до сповіді, ось там є один священик і він сповідає.

- О, то добре, то я також посповідаюся,- вирішила мама.

Туля, бачить, що почався рух і собі підійшла, щоб запитати, що з нами коїться. Почувши, що ми будемо сповідатись, займає чергу за моєю мамою.

Я швиденько дістала молитовник з сумки, на щастя, я взяла його з собою. Подумала собі тоді, - їду в монастир, можливо буду мати нагоду помолитися.

Знаходжу Молитву перед Святою Сповіддю і читаю. Потім молюся до Святого Духа “Царю Небесний”, щоб допоміг мені щиро висповідатись. Тільки-но закінчила молитву, як бачу, жіночка виходить, я прудьком підбігла до того місця. Старенький священик встав, але побачивши, що я йду до нього, поблагословив мене і знов сів. Я розпочала свою сповідь. Маю надію, що вона була щирою, так як сплакалася з жалю за свої гріхи. Отець Георгій дав мені дуже цінні поради. Тоді я добре їх не усвідомлювала, а тепер дуже добре розумію їх значення. Прочитав наді мною розрішальну молитву і порадив чимшвидше приступити до Святого Причастя.

Я піднялася з колін і направилась до ікони, щоб помолитися і подякувати Богородиці, що вислухала моє прохання. За той час мама встала, щоб піти посповідатись, але о. Георгій відмовив їй. Він чемно перепросився, що не може більше нікого сповідати, так як має дуже важливу справу і вже навіть спізнюється.

Мама трішки засмутилася, а кума назвала мене везучою, бо лиш мені вдалося посповідатись. Дружно вийшли надвір. Донька  Аля мала настрій і весь час бавилася з братчиком. Туля з Георгієм десь пішли погуляти, а ми з мамою сіли на лавочці біля монастиря. Тут панував мир, спокій і благодать. Повітря було настільки чисте, а природа настільки чарівна, що захотілося ще довго тут перебувати. На подвір’я вийшла молоденька черниця і швидко взялася до роботи. Спочатку позамітала доріжку, яка вела до входу у монастир, потім пішла поратись біля квітів, щось підрізала, щось попідв’язувала і підлила їх. Бачу, а вона вже біля невеличкої каплички щось прибирає. Така моторна, так їй все швидко вдається і головне, що все до ладу. Підхожу ближче і заглядаю в середину каплички, сестричка наливала олійку в стаканчики, запалювала свічечки і ставила біля ікон. Дивлюсь на неї, а вона зовсім ще молоденька, худенька така, а личко таке ясне, спокійне, світиться від радості і благодаті. Не знаю, що мене підштовхнуло до розмови, але я запитала в неї.

- Вибачте, можна у вас щось запитати?

- Так,- ніжно відповіла вона.

-Скажіть мені, будь ласка, а ви вже давно в цьому монастирі?

- Чотири роки.

- А скільки ж вам тоді років?- перепитую я.

- 24 роки,- відповідає мені.

- Ви в 20 років пішли в монастир?- здивовано питаю.

- Так, - знов так спокійно відповідає.

Мама побачила, що я розмовляю з монахинею, підійшла і також запитує:

- Дитино, а ти не жалієш, що така молода ще, а живеш в монастирі?

Сестричка уважно подивилась на маму, потім на мене, а потім люб’язно відповідає:

- Ні, я не жалію про своє рішення, я тут щаслива.

Мені ще хотілося з нею говорити, але бачу, що вона і в капличці швидко справилась зі своїми обов’язкими і виходить на вулицю і тут я їй кажу:

-Ви знаєте, моя рідна сестра Ліля також хоче вступити до монастиря, щоб служити Господові, але нам рідним якось важко з цим змиритись.

- О, це чудово, що у неї є таке бажання, її кличе Ісус Христос, не забороняйте їй.

Моя мама почала щось пояснювати, що ще молода, що, можливо, то не певно ще, що може і передумає. Сестричка подивилася мамі в очі і впевнено сказала: "Не забороняйте їй, якщо Бог її кличе, не забороняйте, навіть якщо ви їй дасте всі багатства світу, навіть якщо вона вийде заміж за найкращого чоловіка, вона все рівно не буде щаслива, так як вона належить Господові. Дайте їй своє благословення і не стримуйте її".

Мама промовчала, їй було важко слухати такі слова. Ліля час від часу говорила нам про те, що хоче йти в монастир і підготовлювала нас до прийняття такого рішення. Найболючіше реагувала мама, вона не хотіла бачити Лілю монахинею. В мами була ще надія, що Ліля навчається в Київському університеті, що, можливо, хтось зустрінеться на її життєвому шляху, а, можливо, знайде потім гарну роботу і забуде про монастир.

На раз всі зібралися в гурт і вирішили повертатися додому. Дорогою назад ділилися своїми враженнями. Туля ще раз нагадала, що я встигла посповідатись, а вони не мали такої ласки, розказувала про сестричок і про красу того місця, а далі сказала такі слова:

- А ви помітили, який там спокій і як там мирно стає на душі, я особисто забула про всі свої клопоти і турботи, не переймалася ні чим, ні про що не думала, а лиш про Бога і Матір Божу і про ласки, які Вона нам випрошує. А чи ви помітили, що обличчя у сестричок такі ясні, такі благі, спокійні. Всі врівноважені, пошепки між собою розмовляють, а які швидкі, не встигаєш прослідкувати за ними. А далі Туля сказала, якщо на землі десь і можна найти радість для душі, то тільки в таких місцях. Ми всі разом згодились з таким висновком.

Сутінки спадали на землю, діти помучились і тихенько сиділи, машина кружляла по спіральній дорозі, всі мовчали і кожний думав про щось своє. Я почала прокручувати весь свій день, проаналізувала все, що зі мною відбулося. Радість перебувала весь час зі мною і я тішилася, що побувала в такому гарному місці, що помолилася до Владичиці Богородиці і, що найважливіше, - я висповідалась. Яка наша Небесна Ненька добра, як Вона дбає про нас, я в Неї попросила ласку і як швидко ця ласка була мені надана. Це ж Вона підказала кумам, щоб подумали про мене і запросили в Сепето, це ж Вона подбала і про те, щоб о. Георгій був у церкві і висповідав мене. А ще Матінка Найсолодша подбала і про те, щоб сестричка дала найшляхетнішу пораду мамі – Благословити Лілю до вступу в монастир. А ще що цікаве сталося, це те, що як повернулися ми додому, то свекор сказав мені одну гарну новину. Котрась жіночка замовила Службу Божу за здоров’я в нашій церкві Святої Катерини і Св. Літургія відбудеться завтра.

Дійсно, це дуже гарна новина, тому що я після Св. Сповіді одразу зможу прийняти Святе Причастя і ще у моїй улюбленій церкві Св. Катерини. І про це подбала Матінка моя Небесна.

Я запевняю вас, що коли ви з відкритим серцем і щирим бажанням будете звертатися до Матінки Божої за порадами, чи з проханнями, Вона безумовно випросить такі ласки у свого найулюбленішого Сина, лиш пам’ятайте, що ці прохання мають бути вам на користь, а не на шкоду. І в той час, коли вони можуть принести вам найбільшу радість та користь – будуть найбільш доречні.

Ми інколи самі вирішуємо, що нам є добре, а що зле, самі розпоряджаємось, коли і що має статися в нашому житті. По людських забаганках це можливо, але не в Бога. Господь дає все нам потрібне тоді, коли воно буде нам в користь і не буде перешкодою для спасіння душі. Просити про ласки і дари однослівно потрібно, я би навіть сказала, ми мусимо про них просити. Сама людина майже нічого не в змозі зробити доброго. Якщо вона щось і робить добре для іншої людини, так це не тому, що вона така добра і гарна, а тому що Бог захотів, щоб так сталося, тому що то була Його така воля.

Коли ми просимо для себе якоїсь ласки, то Всевишній посилає її нам, але через інших людей, він робить іншу людину доброю, щедрою, порядною, щоб через неї виконати ту ласку для нас. Це свого роду цикл. Ти робиш добро котрійсь людині, потім, коли тобі потрібно, звертаєшся до Бога, а він керує, щоб інша людина зробила тобі добро, або виконала те чи інше прохання, або дала ту чи іншу добру пораду. Це якщо стосується матеріальних, або побутових благ. А є інші ласки, які ми маємо випрошувати у Господа Ісуса Христа, це - навернення, смирення, надія, віра, любов. Найважливіша ласка – любов, щоб ми навчилися любити ближнього свого. Не лише любити ближнього, котрий любить нас, ні, це найпростіше, що може бути – любити людину, котра тебе любить. Справжня і щира любов – це тоді, коли починаєш любити свого ворога, забуваєш його лихі вчинки щодо тебе, прощаєш його, не тримаєш образи і гніву, а любиш. Любиш, тому що Ісус Христос так заповів і тому що Він на хресті, розп’ятий, нам приклад любові подав. Від любові до нас усіх і до катів Його, Він страждав. Ось про таку ласку любові ми маємо просити у Всевишнього і у Небесної Неньки.

Матінка Божа безупинно молиться за нас і випрошує дари для спасіння наших душ. Зрозуміймо ж, щоб спастися, ми мусимо покаятися і посповідатись у свої гріхах, і тоді сміливо йти до Св. Причастя. Ось як про сповідь говорить Теофан Затворник.

“Коли говіємо, здається, що піти до сповіді та відкритися своєму духовному отцеві – це найтяжче; насправді повинно бути найвідраднішим. Хіба не відрадно зцілитися тому, хто весь зранений? Умитися тому, хто забруднився всякою нечистотою? Звільнитися тому, хто зв’язаний? А в цьому й полягає сила священичого розрішення на сповіді. Приходимо в ранах – відходимо зціленими, приходимо нечисті – відходимо очищені, приходимо зв’язані - відходимо вільні.

Така Божа обітниця: говори ж, щоб виправдатися.”

 

А ось так Теофан Затворник оповідає про Св.Причастя.

« Господні обітниці вірні. Що він сказав, так воно і є. Він сказав, що сам перебуває в тому, хто причащається Його Тіла й Крови: так воно і є. У всіх достойних причасниках перебуває Господь. Зрадійте Божі причасники, й не заперечуйте в собі цього великого дару через фальшиве смирення або хибне уявлення про плоди святого причастя. Нехай навіть ви цього не певні й не відчуваєте, але Господь є у вас, поки Він не відійде від вас через якісь смертні гріхи. Це схоже на те, як у природі звичайного дня сонце сяє і являє свою силу, хоч його й не видно через хмари; або коли тане лід, температура на термометрі не піднімається, хоча навколо дуже тепло; або при лікуванні деколи ліки вже виліковують, а хворий все-таки почувається не добре. Так і тут: Господь у вас, але Його світла не видно через туман різноманітних помислів, хоча Господь і розсіює цей туман; Господь у вас, але Його тепло ще не відчутне, бо навколо вашого серця залягли холодні земні й житейські бажання, хоч вони вже й тануть від Господнього вогню; Господь у вас і вже лікує вас, але свою цілющу силу, для вашого ж добра, приховує від вас під вашими видимими немочами. Іншими словами: ви вже з’єдналися з Господом, але ваш духовний смак ще не здоровий, тому ви й не відчуваєте цього».

 

Ось так гарно і доступно пояснює Теофан Затворник про цілющу силу Св.Сповіді і Св.Причастя у книгі «Про покаяння» на прикладі Святого письма

 «А я вам кажу: поквапмося ж тоді, щоб бува не втратити цю обітницю Божу.

 Без мене,- каже Господь,- ви нічого чинити не можете. Як не спроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Хто перебуває в мені, а я в ньому, той плід приносить щедро ( Йо. 15, 4-5). А хто ж перебуває в Господі? Хто споживає тіло моє і кров мою п’є, той у мені перебуває, а я – в ньому ( Йо. 6, 56). Отже Святе Причастя – це наше життя. Причащатися чи не причащатися – означає бути чи не бути християнином, жити чи не жити в Христі. Тому Господь додає: якщо не споживатимете Тіло Чоловічого Сина й не питемете Його Кров – не матимете життя в собі (Йо. 6, 53).

 

Опісля я ще сповідалася і ходила до Св. Причастя, коли їздила в Афіни. В Афінах навпроти нашої квартири на вулиці Ахарнон, 246 є наша Греко-Католицька церква Св. Миколая. Чоловік цю квартиру купував без мене, ще до нашого одруження, але купив влучно, наче на замовлення. Перейшла я дорогу і уже в церкві, на Літургії. В церкві є мощі Блаженного Миколи Чарнецького. Українська громада святого Миколая, за великим старанням Галини Маслюк, Голови Товариства української діаспори в Греції “Українсько-грецька думка”, розпочала свою діяльність у 1998 році, на свято Воскресіння Господнього. На той час надавав душпастирську опіку українцям греко-католикам в Афінах молодий священик – отець Святослав Шевчук, тоді він був ще студентом вищих богословських студій у Римі, тепер – Блаженніший Владика Греко-Католицької церкви.

Літом, позаминулого року, я мала можливість поїхати в Україну. Таку ласку випросила у Св. Апостола Юди-Тадея. Вельми скучаю за батьківщиною, якби була можливість, то їздила б дуже часто, але, на жаль, наші бажання і наші можливості дуже різняться.

Того літа поїхати всією сім’єю не вдавалося, у доньки документи не були залагоджені, чоловік мав роботу, а ще мусив бути в той час на місці, а син ще маленький, щоб самого брати в дорогу. Все було проти мого бажання поїхати в Україну. Якось в одному з журналів “Діти Непорочної”, які мені передавала Ліля, я прочитала відгуки людей, які дякували Апостолу Юді -Тадею за його посередництво і радили звертатися до нього за допомогою в різних життєвих ситуаціях. Радили молитися Дев’ятницю.

Що таке означало “Дев’ятниця”, я не мала жодної про це уяви. Дзвоню до Лілі, прошу пояснити, на що вона сказала, що це треба молитися молитву до Святого 9 днів без перерви, навіть і тоді, коли ти хворий, хіба би був безпритомний. Дев’ятницю переривати не можна, а потрібно чемно молитися 9 днів до святого і просити про його заступництво.

Знайшла я Дев’ятницю до св.Юди-Тадею в Інтернеті, переписала собі і молилася кожного вечора 9 днів підряд. За дуже швидкий час так склалися обставини, дякую за це святому, що я поїхала в Україну, шкода, що сама, але, мабуть, так мало бути.