Бабця Елені, або Елені Агріопулу жила в
м. Захаро, але так як в післявоєнні часи була велика криза, то вона з чоловіком
і дітьми вирішила переселитися за місто, на земельну діляночку, яку їй залишив
в спадок батько. Так як земля тут була гарна для посіву і для городу, а крім
того були фруктові й оливкові дерева, а також підземне джерельце протікало
через цю діляночку, то це було найкраще місце для життя. Посіяли пшеницю і
овес, посадили город, а водою з джерельця все поливали, завели і маленьку
господарку: декілька курей і кізку. Знайшли і каміння неподалік, з яких
побудували невеличку хатинку і так помаленьку жили.
Елені Агріопулу була побожною жінкою,
яка старалася не пропускати Літургію щонеділі, а також на релігійні свята.Відвідувала
церкву Івана Хрестителя в селі
Ксирохори, неподалік її будинку. Якось вона зранку поспішала на Службу Божу.
Була пізня осінь, дощ моросив, було дуже холодно. Неподалік їхньої хати, метрів
за сто, на камінні сиділа гарна жінка з розпущеним волоссям і майже оголена.
Елені Агріопулу привіталась з нею та й пішла собі далі. Але зробивши кілька
кроків, вирішила повернутись додому і дати жінці якусь одежину й шматочок
хліба. Так як в ті часи було дуже важке життя, то не було нічого дивного в тому,
що люди ходили по хатах і селах, просили шматочок хліба, або стакан молока для
дітей, старих людей. Елені Агріополу повернулась назад, щоб сказати жінці, що
принесе їй щось одягнутися. Але вона нікого не побачила, камінь самотньо стояв
і поблизу нього вже не було гарної жінки.
"Дивно",- подумала бабця Елені
і продовжила шлях до церкви. У церкві під час Літургії вона побачила ікону, на
котрій була св. Катерина, яка була дуже схожа з жінкою, котру вона зустріла
зранку біля будинку. "Дивно" -, знов подумала вона.
Час минав і з часом Бог так скерував, що
бабця Елені пригадала собі, що коли вона була ще зовсім маленька, то її батько
приходив разом з нею на місце, де вони були знайшли каміння, з якого побудували
хату. Пригадала собі, що приходили й інші жінки, запалювали свічки і молились
до ікони. На іконі був образ св. Катерини. Елені Агріопулу, згадавши це і весь
час бачачи перед собою ту гарну жінку, яку вона зустріла дощового холодного
ранку, її почало турбувати запитання. Що це могло б значити? Якщо вона бачила
св. Катерину, котра сиділа на камінні, там, де колись була побудована церква,
то що Бог хоче тим сказати?
Бабця Елені молилася до св. Катерини,
щоб та пояснила їй те видіння. І Елені Агріопулу через Божу ласку зрозуміла те,
що хотіла їй сказати св. Катерина. Вона це пояснила так. Колись давно тут був
храм св. Катерини. З часом, а може з якихось обставин, він був зруйнований,
люди приходили і молились на цих руїнах і це було Боже місце. Каміння з цієї
колишньої церкви вони з чоловіком забрали, щоб побудувати собі будинок, ось
чому вона побачила св. Катерину роздягненою. Так свята хотіла сказати, що Елені
забрала її одяг, тобто забрала каміння з її храму. Бабця Елені, як тільки
прийшла до такого пояснення, то дуже засмутилась, вона не знала, що робити і як
тепер повернути каміння назад. Аж поки їй не прийшла одна гарна і шляхетна
думка. Елені Агріопулу вирішила побудувати нову церкву св. Катерини. Так як це
були дуже важкі післявоєнні часи, то таке рішення, можна сказати, було зовсім
нереальне. Люди не мали, що їсти, в що одягтися, а тут наважитись побудувати
церкву, то треба було мати сміливе і віруюче серце. Елені Агріопулу мала таку
відважну вдачу, що церкву з Божою ласкою вона побудувала. Правда це забрало
багато часу і ще більше зусиль. Коли вона звернулась до митрополита за поміччю
для побудування храму, то він їй порадив йти просити милостиню і таким чином з
тої милостині будувати церкву. Чоловік бабці Елені, дідусь Георгій, почувши про
це, заборонив їй йти просити милостиню і займатися справою будування церкви св.
Катерини. Але це її не зупинило, Елені незважаючи на заборону чоловіка, потайки
почала збір милостині. Спочатку вона пішла до сусідів. Ті давали їй олію і
пшеницю, потім бабця Елені це продавала і гроші відкладала на будівлю. Йшла і в
сусідні села і навіть міста, люди їй помагали, незважаючи на те, що самі не
мали, за що жити.
Коли розпочалось будівництво церкви,
приходили майстри і пропонували свою допомогу, молоді і старі ставали до роботи
і брали активну участь у спорудженні храму. З Божою поміччю і людською
допомогою церква була побудована і посвячена у 1960 році. Про церкву св.
Катерини дізнались всі навколишні села і міста, так як багато християн брали
участь у її спорудженні. Найважливіше є те, що люди з часом зрозуміли, що всі
молитви і прохання, звернені до св. Катерини, були вислухані. Були і різні дива
в церкві і навіть поза нею.
Немає коментарів:
Дописати коментар